10 червня 1936 року було створено найбільшу в СРСР студія мультиплікаційних фільмів "Союзмультфільм". Тоді вона називалася "Союздетмультфільм", а в "Союзмультфільм" її перейменували в серпні 1937 року.
Як не крути, а найкращими мультиками радянського дитинства можна сміливо назвати творчість студії "Союзмультфільм". За роки свого існування вона випустила величезну кількість мультфільмів на будь-який смак, які ми показуємо своїм дітям і не втомлюємося переглядати самі. Крім того, більшість мультиків містять безліч секретів і деталей, помітних тільки найуважнішим. Давайте дізнаємося їх.
Спонсор поста: Мультфільми на будь-який смак.
Вінні Пух
Перша екранізація книги про Вінні-Пуха належить студії Уолта Діснея: на початку 60-х років було випущено кілька серій про забавний ведмежа і його друзів. До початку роботи над вітчизняним "Вінні-Пухом" Федір Хитрук не бачив діснєєвськой версії.
Однак йому хотілося відійти від образів, які були зображені в книзі, створити своїх, нових і оригінальних персонажів. Безумовно, йому це вдалося. Всі, хто бачили і диснеївський, і наш варіанти, однозначно висловлюються на користь останнього.
Цікаво, що спочатку Вінні-Пух був дуже волохатий, вуха у нього виглядали трохи "пожувати", а очі були різного розміру. П'ятачок ж спочатку виходив у художників схожим на товсту апетитну сардельку. Чимало було намальовано самих різних ведмежат і поросят, перш ніж персонажі набули звичний нам вид.
До речі, у другій і третій серіях малюнки героїв були спрощені: чорні "окуляри" на мордочці Вінні-Пуха набули чітких обрисів, а рум'яні щічки П'ятачка стали позначатися однією червоною лінією. Під час роботи над мультфільмом про Вінні-Пуха Федір Хитрук не знав про існування анімаційних картин про забавного ведмедика студії Діснея. Пізніше, за словами Хитрука, його версія сподобалася диснеївському режисерові Вольфгангу Райтерману. У той же час, так як радянські мультфільми були створені без урахування належать студії Діснея виняткових прав на екранізацію, їх показ за кордоном був неможливий.
Малюк і Карлсон
Радянський мультфільм "Малюк і Карлсон" режисера Бориса Степанцева, знятий за мотивами повісті шведської письменниці Астрід Ліндгрен і вийшов на телеекрани в 1968 році, був із захопленням сприйнятий як маленькими, так і дорослими телеглядачами.
Всього серій про Карлсона вийшло дві: "Малюк і Карлсон" (1968) і "Карлсон повернувся" (1970). "Союзмультфільм" збирався робити і третю, але ця ідея так і не була реалізована. В архівах студії досі зберігається плівка, яку планувалося використовувати для зйомок мультфільму по третій частині трилогії про Малюка і Карлсона - "Карлсон знову пустує".
Якщо дуже уважно дивитися мультфільм про Карлсона, то можна помітити таку деталь: на початку мультика, коли Малюк переходить дорогу, на проїжджає повз автобусі видно реклама Air France.
На викрадачів білизни з мультиплікаційної картини про Карлсона дуже схожі сищики з мультфільму про пригоди поросяти Фунтика. Крім цього, на шведських батьків Малюка дуже схожі радянські батьки Дядька Федора з "Простоквашино".
Кіт Леопольд
Радянський мультиплікаційний серіал про кота Леопольда і дошкульних його мишей-хуліганів знімався на Творчому об'єднанні "Екран" з 1975 по 1993 рік. На момент створення мультсеріалу ще не було художньої майстерні. Тому перші дві серії ( "Помста кота Леопольда" і "Леопольд і золота рибка") не малювати, а були зроблені технікою перекладання.
Дрібні деталі героїв і декорації вирізалися з паперу та перекладалися під склом. Після кожного кадру деталі зсувалися на мізерне відстань, що створювало ілюзію руху. Подальші серії мультфільму були реалізовані за допомогою мальованої анімації.
Творці мультфільму довго ламали голову над ім'ям головного героя. Автори дуже не хотіли називати його занадто просто - "рядовим" Барсиком або Мурзіком. За їх задумом, ім'я повинно було красиво звучати і в той же час легко вимовлятися.
Існує версія, згідно з якою добродушного і чарівного кота назвав син автора сценарію Аркадія Хайта. Під час роботи над сюжетом мультика хлопчик намагався робити дві справи відразу: стежити за дорослими і дивитися по телевізору "Невловимі месники". Ім'я полковника-білогвардійця Леопольда Кудасова, одного з героїв "невловимих", і наштовхнуло на думку так само назвати і кота. Хуліганисті миші теж не безіменні, як думають багато хто. Вгодованого сірого гризуна звуть Мотей, а худого білого звіра - Митей. Однак в мультфільмі мишей по іменах ні разу не називають.
Чебурашка
Радянський мультфільм про Чебурашку був знятий режисером Романом Качановим за мотивами книги Едуарда Успенського, точніше, за їхнім спільним сценарієм. І хоча Успенський написав 8 історій про Крокодила Гену, Чебурашку і їхніх друзів, всього було зроблено 4 серії.
Відомий сьогодні мультяшний образ Чебурашки - миле створіння з величезними вухами, великими довірливими очима і м'якою коричневою шерстю - був придуманий художником-мультиплікатором Леонідом Шварцманом. Саме таким він вперше з'явився в мультфільмі Романа Качанова "Крокодил Гена" (1969) і підкорив серця дітей і дорослих.
Згідно передмови до книги Едуарда Успенського "Крокодил Гена і його друзі", Чебурашкою називалася колишня в дитинстві у автора книжки бракована іграшка, яка зображала небаченого звіра: чи то ведмежати, чи то зайченя з великими вухами.
За книгою батьки автора стверджували, що Чебурашка - це невідомий науці звір, який живе в жарких тропічних джунглях. Тому в тексті книги, героями якої є, як стверджує письменник, дитячі іграшки самого Успенського, Чебурашка дійсно постає перед читачами як невідомий тропічний звір.
В одному з інтерв'ю Едуард Успенський розповів, що одного разу прийшов в гості до друга, у якого була маленька дочка. У момент візиту письменника дівчинка приміряла шубу, яка тягнулася по підлозі. "Дівча постійно падала, затинаючись про шубу. І її батько після чергового падіння вигукнув:" Ой, знову чебурахнулась! "Це слово врізалося мені в пам'ять, я запитав його значення. Виявилося, що" чебурахнутись "- це значить" впасти ". Так і з'явилося ім'я мого героя ", - зізнався автор.
Троє з Простоквашино
Мультиплікаційний серіал "Троє з Простоквашино" за мотивами повісті Едуарда Успенського "Дядя Федір, пес і кіт" зняв режисер Володимир Попов. Всього було випущено три серії. Багато що з того, що є в літературному джерелі, не увійшло в мультфільм, проте популярність екранізації в кілька разів перевищила популярність повісті Успенського.
Робота над створенням екранних образів мультфільму "Троє з Простоквашино" була розділена між художниками-постановниками за бажанням режисера Володимира Попова. Образ галченя дуже довго не виходив. Тому кожного, хто заходив в приміщення художників на "Союзмультфільм", просили намалювати цього персонажа. До його створення навіть доклав руку художник Леонід Шварцман, який придумав мультяшного Чебурашку.
Дядько Федір - єдиний типаж, за яким команда, яка працювала над створенням мультфільму "Троє з Простоквашино", так і не прийшла до єдиного рішення. Тому його екранний образ сильно змінюється від серії до серії. Такий недозволене з точки зору західної мультиплікації хід в нашій країні сприйняли абсолютно спокійно.
До речі, кота Матроскіна могли наректи і Тараскін. Справа в тому, що, коли Едуард Успенський писав свою повість, він хотів назвати цього персонажа на прізвище співробітника кіножурналу "Фітіль" Анатолія Тараскіна, однак той не дозволив використовувати своє ім'я. Правда, пізніше пошкодував про це і зізнався письменникові: "Який я був дурень! Прізвище пошкодував дати!"
Ну почекай!
"Ну почекай!" - це не просто мультсеріал, це справжня легенда, на якій виросло не одне покоління. У 1969 році "Ну, постривай!" був держзамовленням. Чиновники вирішили дати нашу відповідь діснеївських мультиків і виділили досить серйозний бюджет. Вимоги замовників обмежувалися проханням зробити що-небудь смішне.
З цим проханням керівництво "Союзмультфільму" і звернулося до відомих гумористів Олександра Курляндському, Аркадію Хайт, Феліксу Камову і Едуарду Успенському.
Багато суперечок у творців мультика виникло з приводу 12-ї серії знаменитого мультфільму, коли Вовк виявляється в саркофазі фараона Рамзеса. Допускалося навіть, що в зв'язку з цим уряд Єгипту може висловити протест. Але все обійшлося.
У мультсеріалі "Ну, постривай!" приголомшлива музична добірка, в якій використані популярні записи західної і радянської естради. Але вони ніколи не були зазначені у вихідних даних мультфільму. Тоді це не було прийнято.
Музика, яка звучить під час титрів, - заставка "Ну, постривай!" - називається Vizisi ( "Водні лижі") і була видана на збірнику угорської естрадної музики фірмою "Мелодія" в 1967 році. Її автор - угорський композитор по імені Томаш Деак (Tam? S De? K).
Падав торішній сніг
Як згадував композитор Григорій Гладков під час виступу в гумористичній передачі "Навколо сміху", мультфільм "Падав торішній сніг" мав початкове робоча назва "Ялинки-палиці, ліс густий", а головним героєм в ньому був двірник з "Пластилінової ворони". Потім візуальну концепцію головного персонажа допрацювали, втім, як і назва картини.
Роль оповідача в мультфільмі "Падав торішній сніг" спочатку планувалося віддати Лії Ахеджакової. Вона навіть озвучила мультфільм, але режисерові Олександру Татарському не сподобалося. В результаті обидві ролі - і мужика, і казкаря - віддали Станіславу Садальському.
Садальський, який озвучив ролі мужика і оповідача в мультфільмі "Падав торішній сніг", не було зазначено в титрах. Незадовго до здачі мультфільму актора затримали в ресторані готелю "Космос" з іноземною громадянкою, після чого було зроблено донос голові Держтелерадіо С.Г. Лапіну. Як покарання за спілкування з іноземцями прізвище актора було вирішено прибрати з титрів.
Мультику "Падав торішній сніг" не вдалося уникнути пильної уваги цензури. "На здачі« Сніги »у мене було передінфарктний стан, - згадував режисер мультфільму Олександр Татарський. - Мені заявили, що я нешанобливо ставлюся до російського людині: у вас всього один герой - російський мужик, і той ідіот! ..."