Про дивовижну долю Софії Крамской, дочки художника І.М. Крамського, яка позувала для картини "Незнайомка". Про невідомої трагедії дівчини зі шкільних підручників, чий портрет знаком кожному. Шкода, що ніхто не розповідає про її ув'язнення.
Джерело: bessmertnybarak.ru
Софія Крамская, єдина дівчинка серед своїх братів (і тому, напевно, батьківська улюблениця), народилася імовірно в 1866 році (за іншими відомостями, в 1867-м). Вона вчилася в звичайній гімназії, але завдяки творчій атмосфері, яка панувала в рідному домі, рано відчула інтерес до живопису. Батько намагався розвивати художні навички дочки і став її першим учителем.
У дитячі роки Соня серед знайомих вважалася негарною, але в юності, як це трапляється з багатьма дівчатами, покращала. Однак для батька вона завжди була найулюбленішою моделлю. Навіть коли дівчинці через хворобу обстригли волосся і у неї на голові відростає нерівний їжачок (Соня намагалася прикрити його мереживний косинкою), і тоді на полотнах батька дочка-підліток поставала справжньою красунею з бездонними очима.
Будучи ровесницею дочок П.М. Третьякова Віри (в заміжжі Зилоти) і Сашеньки (в заміжжі Боткіній), Соня з ними дуже дружила. Віра Зилоти пізніше згадувала:
"Соня була некрасива, але з розумним, енергійним обличчям, жива, весела і надзвичайно талановита до живопису ... У 16-17 років Соня ... покращала, волосся відросло. Фігура у неї стала довга, тонка. Вона прекрасно танцювала. Її веселість, дотепність і entrain (привабливість, чарівність) залучали до неї багато шанувальників ". Соня дійсно була дуже витонченої - Рєпін, учень Крамського, захоплювався її фігурою, Альберт Бенуа всерйоз доглядав за нею, але в свої 30 років він здавався шістнадцятирічної Соні занадто "старим". У неї з'явився інший наречений - Сергій Сергійович Боткін, молодий лікар, представник відомої медичної династії. Родичі урочисто відзначили заручини молодих, Крамськой на радощах написав чудові парні портрети нареченого і нареченої ...
Як то кажуть, людина припускає, а Бог розташовує. Сергій Боткін несподівано для всіх закохався в подругу своєї нареченої Олександру Третьякову. Заручини виявилася розірваною, і незабаром Саша Третьякова вийшла заміж за колишнього нареченого подруги. Соня Крамская знайшла в собі сили зберегти з нею дружні стосунки. Але те, що сталося надовго повалило Соню в тугу. Врятувала Софію живопис. Шістнадцятирічна дівчина з головою поринула в роботу і стала демонструвати по-справжньому професійні успіхи.
"Між Сонею і її батьком була рідкісна дружба, яка переходила в обопільне обожнювання", - писала Зилоти. У 1884 році Крамськой, щоб відвернути Соню від душевних мук, разом з дочкою вирушає в закордонну поїздку (заодно і своє серце підлікувати - він був уже дуже хворий). Подорожуючи по Франції, Софія пристрастилася до живописних етюдів на пленері. Через рік після подорожі Крамськой писав: "Дочка моя, відома ... анемона, починає подавати мені серйозні надії, що вже є певний мальовничий талант". Крамской розумів, що вмирає, а дочка ще не встала на ноги і не знайшла себе. Незадовго до смерті Іван Миколайович, тривожиться за долю Софії, сказав: "Дівчинка, а як сильна, як ніби вже майстер. Подумаю іноді, та й стане страшно ... особисте життя загрожує перетворитися на трагедію". Софія дійсно довго не могла оговтатися від удару, ні в кого не закохувалася і не виходила заміж. Тільки в зрілому віці, в 1901 році, коли батька вже давно не було в живих, вона уклала шлюб з петербурзьким юристом фінського походження Георгієм Юнкером.
Крамськой, незважаючи на просте походження (він був сином писаря з містечка Острогожська), був прийнятий при дворі і навіть став там своїм чоловіком, не раз виконуючи портрети членів імператорської родини (Олександр III був великим демократом і вважав за краще спілкування зі звичайними людьми, особливо талановитими, спілкуванню з Романовським кланом), давав уроки живопису дочкам імператора. Своїми при дворі стали і його діти. Софія Крамская теж виконала ряд робіт, зафіксувавши імператора, імператрицю, їхніх дітей, перш за все цесаревича, і інших родичів. Але майже нічого не збереглося. Щось було знищено або пропало в роки революції, щось зі своїх робіт було передано нею в Острогожский музей, на батьківщину батька, разом з його картинами, і, коли в 1942 році в музеї спалахнула пожежа, загинуло разом з більшою частиною його колекцій.
Софія була визнаною портретисткою, її просто обсипали замовленнями. На жаль, доля багатьох робіт, які перебували в приватних руках, в будинках і садибах, розгромлених в період революції, також залишилася невідомою. Софія Крамская неодноразово і з великим успіхом брала участь в різних художніх виставках найвищого рівня - в Академії мистецтв, в Товаристві живописців-акварелістів, в художньому відділі Всеросійської ярмарки в Нижньому Новгороді і ін. Була вона відома і як книжковий ілюстратор, оформляючи, наприклад, видання до ювілею Пушкіна. Чудовими були і її жанрові картини. Після заміжжя Софія Юнкер-Крамская багато допомагала своєму чоловікові, який збирав матеріали про декабристів і готував книгу-дослідження про цей період історії. Книга так і не була опублікована ...
Чоловік Софії Іванівни в 1916 році помер. А незабаром почалися і інші біди - революція, громадянська війна, смерть матері в 1919 році ... Але Софія Іванівна, якій було вже далеко за п'ятдесят, намагалася пристосуватися до нового життя. З 1918 року вона працювала в художньо-реставраційних майстерень Главнауки. Їй, глибоко віруючій людині, довелося стати організатором антирелігійного музею Зимового палацу і ілюструвати "Історію релігії" у видавництві "Атеїст". Їй, дочки Крамського, прославленого майстра релігійного живопису, автора розписів купола храму Христа Спасителя і великих християнських полотен! Свою віру Софія Іванівна особливо не приховувала, як і не приховувала християнське бажання допомогти ближньому. У Ленінграді мучилася багато її знайомих з "минулого життя" - смолянок, фрейлін, просто осіб дворянського походження. Позбавлені усього - житла, майна, служби і яких би то не було доходів, багато буквально голодували. Дочка художника допомагала їм влаштуватися на роботу, хай з найскромнішими платнею, дістати переклади, уроки, передрук на машинці, щоб якось вижити. Все це і поставили жінці похилого віку в провину - і то, що "була дуже релігійною", і те, що допомагала друзям ...
Софія Юнкер-Крамская була арештована 25 грудня 1930 року, звинувачувалася за статтею 58-II КК РРФСР у контрреволюційній пропаганді. Їй ставилося в провину створення ні багато ні мало "контрреволюційної угруповання з колишньої знаті, що ставила собі за мету проведення своїх людей в різні радянські установи на службу для збирання відомостей про настрої ...". Все що проходили у справі говорили про релігійність художниці, що ускладнювало її положення. До речі, в матеріалах справи було зазначено, що Софія Іванівна Юнкер-Крамская народилася 21 серпня 1867 року. (Дата народження, зазначена на допиті, розходиться з тією, що була відома раніше - тисяча вісімсот шістьдесят шість роком, - з листів батька художниці. Але можна припустити, що батькові це було краще відомо, чим слідчого з органів.)
Юнкер-Крамская була засуджена як "чужі елементи" до трьох років заслання в Сибір, але через нервового потрясіння у неї стався інсульт. З важким паралічем вона була відправлена в тюремну лікарню ДПЗ. Її абияк підлікували і через чотири місяці все ж послали по етапу в Іркутськ. Напівпаралізована жінка дісталася до Іркутська, але через три тижні її перевели в Канск, через місяць, з погіршенням стану - в Красноярськ.
15 жовтня 1931 Юнкер-Крамская з красноярської лікарні написала листа Катерині Павлівні Пєшкова, яка чинила допомогу політв'язням. Софія Іванівна розповіла про важку хворобу, про перенесені під час заслання двох операціях. Вона намагалася довести, що приносить користь, що завжди, незважаючи на стан здоров'я, працювала: в Іркутську - як ілюстратор підручників і колгоспних журналів, в Канську - як фотограф і ретушер в місцевій газеті. У Красноярську з нею трапився другий удар, оніміла ліва частина тіла. Її прохання полягала в пом'якшення долі: якщо не можна повернутися додому до Ленінграда, то нехай її хоча б залишать в Красноярську до поправки здоров'я і обов'язково нададуть роботу, адже права рука діє, чи не розбита паралічем. "Я пишу і портрети, і плакати, гасла, афіші, вивіски, ілюстрації, знаю фотографічну ретуш, розмальовку фотографій, мови, я працювати можу, люблю ... Про мою робочої життя Вам може підтвердити Олена Дмитрівна Стасова, з батьком якої був так дружний мій покійний чоловік. Про музей Крамського Вам теж можуть дати відомості і вона, і товариш Луначарський ... "
В кінці листа відчайдушні рядки: "Я могла робити помилки в своїх судженнях, могла що-небудь не так правильно оцінювати, могла криво судити про стан речей, але злочини я не скоювала жодного - і свідомо так палко люблячи свою країну, після смерті чоловіка ( він був финляндским підданим) - змінила свої папери на російські, підписавши тоді вже відмова від яких би то не було претензій на майно. було навіть смішно вчинити інакше. Допоможіть мені! Я написала прохання про помилування М.І. Калініну. Я прошу Вашого сприяння . Я виправдаю милість, якщо мені на буде дарована, можу запевнити в цьому Вас. Я чесно пропрацювала 40 років. Тяжко останній, можливо дуже короткий термін - відчувати себе - так покараною ... Я зібрала останні сили, щоб написати Вам все це ... "
28 лютого 1932 року було порушено клопотання про перегляд справи Юнкер-Крамськой в зв'язку з невиліковною хворобою, а також у зв'язку з тим, що засланців "не представляє ... соціальної небезпеки". 25 березня 1932 роки Софія Іванівна повернулася в Ленінград. 31 липня 1932 Юнкер-Крамская написала лист подяки Є.П. Пєшкова, повідомивши, що збирається працювати і далі, наскільки дозволять сили. У 1933 році художниця померла за дивних обставин. Нібито вона вколола палець, коли чистила оселедець, і, за словами брата, "померла від риб'ячого отрути". Реабілітували її за відсутністю складу злочину тільки в 1989 році.
У Державному архіві РФ збереглося її лист:
"Високоповажний Катерина Павлівна, Ви дозволите мені послати Вам ці кілька рядків. Мене звільнили! Якби Ви тільки знали, яким почуттям глибокої вдячності сповнені мої думки і душа. Я не знаю, вибачте, право не знаю, чи належить мені писати взагалі про моє почутті вдячності, але я дотримуюся своєї внутрішньої потреби це зробити ... Ви не поскаржтеся на те, що я роблю це, якщо це не годиться, я не знаю, але не наслідувати душі цієї потреби було неможливо! я знову тут, в Ленінграді, де пройшла моя тривала робоча життя - і ті ерь я знову, можливо, буду в змозі почати працювати хоч трохи, наскільки дозволять мені мої сили, які відновляться в мені з усвідомленням можливості знову працювати! Я не знаю навіть, кого я буду казати про те, що я відчуваю і як я вдячна. але, думаючи, що зробилося все це через Висока установа, якого є Представницею, - я пишу Вам. Ну, це навіть ні Вам, нікому не буде потрібно, нехай це не прийнято, нехай це не годиться - я все ж повторюю: я безмежно вдячна, що повірили і моє щире каяття, і моєї поря дочності старого соціального працівника, і моєму гарячому бажанню заглядати роботою мої які б то не було помилки і несвідомі помилки. І хоча я, звичайно, дуже хвора ще й слабка, але, скільки мені дозволять воспрянувшие сили - то час, що залишився мені час до неминучого кінця я зможу вжити на реабілітацію мого робочого імені, як самої по собі, так і як дочки Крамського. Ще раз прошу пробачити мене, якщо я роблю щось, що виходить з рамок допускається.
З глибокою повагою,
Художниця С.І. Юнкер-Крамская ".