Я не хочу вмирати! знайдений щоденник 15-річної єврейки, убитої в нацистському гетто

Героїнею цієї несамовитої історії стала Ренію Шпігель (Renia Spiegel), 15-річна єврейка родом з Польщі. Дівчинку вбили в 1942 році, а її історія довгий час залишалася нікому невідомою. Але ось, через 76 років, рідні Рені зважилися нарешті опублікувати її щоденник.

Те, що було записано в ньому рукою дівчинки-підлітка, зворушує до глибини душі ... Переконайтеся в цьому самі.

Джерело: Small Joys

Ренію Шпігель почала вести щоденник в 1939 році, коли їй виповнилося 15 років. Протягом трьох років, аж до моменту загибелі в 1942, Ренію докладно розповідала про своє життя, друзів і рідних і описувала жахи нацистського гетто, куди дівчинку відправили разом з сім'єю.

На фото - молодша сестра Рені, Аріана, і її дочка Олександра Беллак.

Довгий час щоденник убитої в гетто єврейки зберігався у її родичів. Аріана і її мати не вирішувалися прочитати записи Рені, тому блокнот довго лежав недоторканим в сімейних архівах.

Всього в щоденнику Рені списано 700 сторінок. У 2018 році родина загиблої дівчинки перевела її записи на англійську мову і опублікувала в якості книги, яка демонструє жахи Голокосту.

Щоденник викликав справжній фурор серед читачів. Завдяки йому можна поглянути на жахи війни очима звичайного підлітка, який волею долі опинився в центрі того кошмару. Історію Рені вже порівнюють з щоденником Анни Франк.

Аріана і Ренію Шпігель жили разом з батьками в місті Сколе, Польща (пізніше Україна). Незадовго до початку Другої світової війни вона виїхала в Перемишль, на південь країни, до бабусі і дідуся. Її мама і Аріана залишилися у Варшаві.

Незабаром нацисти окупували Львів і Перемишль. Євреїв змусили носити спеціальні пов'язки, поповзли чутки про те, що буде створено гетто. Почалися погроми. Ренію, її сім'ю, а також ще 20 тисяч євреїв, переселили в гетто, нацисти заборонили будь-які контакти із зовнішнім світом.

У своєму щоденнику Ренію описує жахливі місяці в гетто, але були у неї і радісні моменти, наприклад, вечори в компанії з коханим - Зигмундом.

Група євреїв у варшавському гетто

У 1942 році важка, але розмірене життя закінчилося. Нацисти виставили ультиматум жителям гетто, зажадавши плату "за забезпечення захисту". Тих, хто відмовився платити, відправляли до концтаборів.

У своїх записах Ренію розповідає про те, як в довоєнні роки мріяла стати актрисою, як боялася відправки в табір, про окупацію і власному страху смерті. У щоденнику є запис про те, що Ренію зустріла хлопчика, Зигмунда С., який став її першим і єдиним коханням. Саме завдяки йому щоденник дівчинки зберігся.

Перший запис в щоденнику від січня 1939 коли Рені виповнилося 15, а остання - датована 30 липня 1942 року, в цей день дівчинка була вбита.

"Куди не глянь - всюди кров, - писала Ренію 7 червня 1942 року, за два місяці до своєї загибелі - Жахливі погроми. Постійні вбивства. Боже всемогутній, я знову благаю тебе: допоможи нам, спаси нас, Господи, дай нам жити, я благаю тебе, я так хочу жити! я пізнала так мало в цьому житті. я не хочу вмирати, смерть мене лякає. Все це так нерозумно, так дріб'язково і незначно. Сьогодні я переживаю про те, що потворна, а ранком, цілком можливо, мені вже не доведеться переживати зовсім ".

У своїх записах Ренію приділяє багато уваги роману з Зигмундом. Їхні почуття поступово розкриваються, і вони зближуються, незважаючи на всі жахи воєнного часу.

20 червня 1941 року юна дівчина описала їх перший поцілунок. Пізніше в щоденнику з'явилася така замітка:

"Я люблю його зелені очі. Сьогодні ми поцілувалися вдруге. Це було так чудово, - пише Ренію - Але, знаєте, в цьому почутті не було нічого дикого або неприборканого. Все було дуже ніжно, обережно, практично з переляком - наче б ми боялися вбити ті почуття, що були між нами ".

Ще через кілька днів в щоденнику з'явився такий запис:

"Я не можу писати. У мене немає сил, я перелякана. Знову війна, війна між Росією і Німеччиною. Німці були тут, але потім пішли. Ми провели кілька жахливих днів в підвалі. Боже, будь ласка, поверни мені мою маму, захисти всіх , хто тут залишився і тих, що пішли вранці. спаси нас, спаси Зигмунда ".

Останній запис в щоденнику Рені зроблена рукою Зигмунда. Він спробував вивезти своїх батьків і кохану з міста, але втікачів спіймали. 30 липня 1942 він пише наступне:

"Три постріли. Три загублених життя. Це сталося вчора, о пів на 11. Доля відібрала у мене найближчих, мені нема чого більше жити. У мене у вухах - тільки постріли, постріли, постріли ... Моя улюблена Ренуся, твій щоденник дописаний".

Однак Зигмунд вижив. Він пройшов через кошмар Аушвіца і потрапив в програму до лікаря Менгеле. Після війни він полетів в Нью-Йорк, де почав нове життя.

Мама Рені Роза і її сестра Аріана теж змогли пережити той кошмар. Незважаючи на те, що вони прийняли католицтво і жили під вигаданими іменами, Зигмунду вдалося знайти їх в 50-х. Він передав їм щоденник Рені, але жінки не змогли знайти в собі сили, щоб відкрити і прочитати його.

До 2012 року він лежав недоторканим в банківському сейфі. Це тривало до тих пір, поки дочка Аріани Олександра не зайнялася ідеєю опублікувати записи Рені. Вона передала щоденник на переклад польського студенту. У 2014 році той закінчив свою роботу, в 2016 записи опублікували. Тоді на основі записів дівчинки був знятий фільм і написаний сюжет для театральної постановки.

Нещодавно щоденник Рені вперше побачив світло в англійському перекладі. У передмові Робін Шульман пише наступне:

"Ці записи можна порівняти з щоденником Анни Франк. Ренію була трохи старше, більш освіченою, часто писала вірші. Однак дівчинка жила самітницею навіть серед своїх. Цей щоденник - нагадування того, що кожна жертва Голокосту була особистістю. Зараз, коли ті жахливі події відступили в історію, і навіть наймолодші жертви постаріли, голос Рені особливо сильно нагадує нам про минуле. начебто це живий репортаж тих подій ".

Сподобалося? Хочете бути в курсі оновлень? Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook і канал в Telegram.